Новости ›› Полтава и область

310 років тому схвалили Конституцію Пилипа Орлика

06.04.2020 23:38 | просмотров: 1755
Сьогодні розповімо про пам’ятну дату, яка цьогоріч відзначається на державному рівні, оскільки зазначена у Постанові Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році». 5 квітня 2020 року виповнилося 310 років з часу ухвалення «Правового укладу та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорізького». Автором є гетьман Пилип Орлик. Цей документ увійшов в історію як перша Конституція України, яка задовго до класичної американської проголосила пріоритет демократичних принципів.

Перша політична українська еміграція

«…полковники-мазепинці – се не убогі егоїсти, а рицарі смерті, що віддали за свою ідею, за світлий ідеал національної незалежності – віддали і вигідне своє життя, і спокій, і душу всю», - так писав про перших українських політичних емігрантів письменник, історик, громадський діяч, жертва комуністичного терору Гнат Хоткевич.

1709 рік. Воєнно-політичний виступ гетьмана Івана Мазепи зазнав поразки. Після трагічної для України Полтавської битви (її ще у вітчизняній історіографії називають «Полтавською катастрофою»), Московське царство трансформується у Російську імперію, а Гетьманщина остаточно потрапляє під вплив московського царя Петра I, про якого Тарас Шевченко відгукнувся: «це той перший, що розпинав нашу Україну». Після Полтавської катастрофи шведи й п`ять тисяч козаків-союзників відступили до підвладної Османській імперії Молдавії. Разом із королем Карлом ХІІ та гетьманом Іваном Мазепою в місті Бендери опинилися: генеральний писар Пилип Орлик, племінник Мазепи Андрій Войнаровський, військовий обозний Іван Ломиковський, прилуцький полковник Дмитро Горленко, 500 козаків з Гетьманщини й понад 4 тисячі запорожців на чолі з кошовим отаманом Запорізької Січі Костем Гордієнком. Він до 1728 року обирався кошовим отаманом Олешківської Січі, послідовно відстоював незалежність України.

До першої хвилі політичної еміграції потрапили 50 старшин, серед них і представники козацьких старшинських родів Полтавщини. Це родини Мировичів (зокрема й генеральний бунчужний Федір Мирович) та Горленків. Постійно з дипломатичною місією в Європі перебували Дмитро Горленко та брати Мировичі – Федір та Іван. Це Генеральний осавул Григорій Герцик, Атанас, Іван і Ганна – діти полтавського полковника Павла Герцика. Ганна стала дружиною Пилипа Орлика, розділила з ним всі складнощі життя в еміграції, була надійним помічником у політичних справах. Її брати належали до уряду Пилипа Орлика, виконували дипломатичні доручення гетьмана. За свідченням Пилипа Орлика, всі вони допомагали у розробленні Конституції 1710 року.

Єдина надія цих українських патріотів тепер полягала в тому, щоб за підтримки Швеції і Туреччини вирвати Україну з-під московського ярма. Так в умовах еміграції зародився український визвольний рух, охрещений його ворогами іменем «мазепинства», а його прихильників названо «мазепинцями». Та «мазепинство» стало символом нескореності й самобутності, символом боротьби проти російського імперіалізму, за визволення України. А історики нарекли першу українську політичну еміграцію «Мазепинською».

Одна із перших на планеті Конституцій

Після смерті 70-річного гетьмана Івана Мазепи козаки висунули на посаду Гетьмана генерального писаря війська довірену особу та найближчого друга покійного - Пилипа Орлика. Збори козацтва відбулися 310 років тому, 5 квітня 1710 року біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва — Бендери, нині територія Молдови).



У день виборів Орлик виголосив Угоду-договір, яка чітко розписувала права та обов’язки гетьмана, старшини, простого козацтва. Від усієї старшини та козацтва Конституцію підписав кошовий отаман Кость Гордієнко. Шведський король Карл XII, який був присутній на зборах, гарантував дотримання цих статей як «захисник України». Державний документ мав назву «Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорізького» і складався з преамбули і шістнадцяти розділів. Стаття 6 встановлювала поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, чому приділяли велику увагу, обговорюючи це з представниками української козацької старшини, - так писав у своєму щоденнику Пилип Орлик. Також задекларовано непорушність державної самостійності Української держави. Згадка про Україну як державу з`являється вже у статті другій, де описано її кордони: «Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої і від Московської держави була». Кордоном із поляками проголошено річку Случ. «Одначе про точний кордон із Московщиною не згадано, бо це питання ставало проблематичним через Слобожанщину, яка мала переважно українське населення, але перебувала піл московською юрисдикцією. У статті третій гетьмана уповноважено вести переговори про союз із Кримським ханством, «оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь кримчан». Ця заява означала: якщо Україна бажає триматися осторонь від Москви, такий союз мусить бути не принагідним, а постійним», - наголошують автори наукового сайту «Ім’я Івана Мазепи».

Оскільки запорожці становили на зборах в Бендерах переважну більшість, їхні інтереси добре представлено у статті 4. У ній описане їхнє занепокоєння — московську присутність у пониззі Дніпра. Протягом останніх десятиліть XVII ст. московські царі побудували уздовж Дніпра низку укріплень, що давало змогу московитам втручатися у внутрішні справи Запорізької Січі. Тому запорожці наполягали, що коли під час майбутнього походу «Запорізьке військо не очистить тих грунтів своїх і Дніпра од московського насильства», гетьман повинен спробувати переконати шведського короля, якщо той підписуватиме мирну угоду з царем, домогтися виведення російських військ із цих земель. У наступній статті під контроль запорожців передбачалось передати Терехтемирів - місто, що віддавна слугувало їм за шпиталь і місце для старих і недужих.

У документі від гетьманів вимагалося, щоб вони радилися з генеральною старшиною та полковниками щодо всіх важливих питань, особливо тих, що стосувалися закордонних справ. Крім того, кожен полк мав обирати «по одній значній старовинній, добророзумній та заслуженій особі». Передбачалося, що ці представники братимуть участь у дорадчих зібраннях, які проводитимуться тричі на рік. У політичному сенсі стаття 6 була найважливішою в конституції, оскільки дозволяла старшині контролювати гетьманів, подібно до того, як польська шляхта контролювала своїх королів. Також заборонялося гетьманам карати тих, хто ображав честь козацького старшини: ці справи мав розглядати спеціальний трибунал старшини (стаття 7). В усіх справах, що стосувалися Війська, проглядається розмежування громадського і приватного секторів: гетьман мав використовувати чиновників Війська, а не своїх особистих слуг (стаття 8).
Запроваджувалася посада генерального підскарбія, на яку могла бути обрана лише «людина значна й заслужена, маєтна і добросовісна» (стаття 9). Гетьмана позбавлено доступу до державних коштів; він мав жити тільки з власних земель, спеціально виділених для його посади. Кожен полк також повинен був обирати двох підскарбіїв з аналогічними обов`язками.

Автори наукового інтернет-порталу «Ім’я Івана Мазепи» зазначають: «У статті першій стверджується, що православ`я має бути панівною релігією. Бажання порвати з Москвою підкреслювалося рекомендацією: аби піднести престиж Київського митрополита й усунути московський вплив, українці мають знову прийняти владу Константинопольського патріарха, оскільки «звитяжний народ козацький був просвічений у столиці апостольській константинопольській». Вочевидь, недавнє (1680р.) підпорядкування Київського митрополита Московському патріархові ще мучило українців, особливо духовенство, з яким Орлик підтримував добрі стосунки. Впродовж усієї своєї діяльності у вигнанні Орлик підтримуватиме також тісні зв`язки з Константинопольським патріархом, який кілька разів приходитиме на допомогу мазепинцям». Отож, як бачимо, у документі чимало уваги також приділяли становленню і розвитку української православної церкви: «Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише єдина православна віра східного обряду під послухом найсвятішого апостольського Константинопольського престолу навічно була утверджена і поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими релігіями сусідніх держав».

Закріплювався статус міст, зберігалися їх права та привілеї, тобто самоврядування згідно з Магдебурзьким правом: «міста України нехай непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї, слушно їм надані». Конституція мала соціальне спрямування: стаття 10 застерігає старшину, щоб вона не використовувала своїх посад задля визиску козаків, селян і ремісників. Заборонялася практика купівлі посад, оскільки «всілякі утиски та здирства бідним людям походять здебільшого від владолюбних накупнів». Щоб запобігти такій практиці, гетьман зобов`язувався стежити за тим, аби всі посади, особливо полковницькі, були виборними. Турботу про нижні верстви суспільства висловлено в статтях 11, 12, 14 і 15. Ними полегшувався податковий тягар для найбідніших селян. Передбачалися скасування гетьманськими компанійськими та сердюцькими полками податків з селян та обов’язок гетьмана пильнувати, щоб з ярмаркових торговців не збирали таких високих податків, «через які неможливо взагалі убогій людині вільно з`явитись на ярмарок». Родини козаків, що перебували в поході, також вдови й сироти звільнялися від сплати податків та виконання різноманітних повинностей.

Конституція Пилипа Орлика – це підсумок розвитку державної правової думки в Україні: від часів древньої Української держави - Київської Русі («Руська правда»), Литовсько-руського князівства (Литовські статути) до поч. XVIII ст. Чинності не набула, оскільки написана в умовах вигнання. Але передувала конституціям Сполучених Штатів Америки, Франції і Польщі і є юридичною вершиною українського державотворення ранньомодерної (козацької) доби. Сам же гетьман Пилип Орлик своєю невтомною боротьбою, волею, інтелектом, умінням і досвідом відстоював незалежність України і здобув повагу в Європі як визнаний лідер першої української політичної еміграції.



Латиномовний варіант зберігається в окремому сейфі держархіву Швеції. Фахівці підтримують постійний режим вологи, температури та інші умови, необхідні для збереження унікального документа. Україномовний оригінал фахівці відшукали у 2008 році в Російському державному архіві давніх актів. Комплекс документів включає оригінальний текст, складений староукраїнською мовою, а також оригінальний підтверджувальний диплом Карла ХII на обрання Пилипа Орлика гетьманом. Справжність підтверджується власноручним підписом гетьмана та печаткою Війська Запорозького на рожевому воску з червоною стрічкою, а також підписом шведського короля Карла ХII на дипломі.


Увічнення пам’яті

У 1993 році студія «Київнаукфільм» (1993 сценарист і режисер Л.Анічкін) створила документальний фільм «Невідома Україна. «Пилип Орлик. Пакти і Конституції».



У 2018 році державна мультимедійна платформа «UATV» створила короткометражний документальний фільм «Пилип Орлик» з циклу «Пишемо історію».



24 червня 2011 року у Києві відкрили пам`ятник Пилипу Орлику. Він є композицією, що складається з двох елементів: пам`ятника і козацької атрибутики. Біля постаменту встановлена ??бандура, на постаменті - козацькі шаблі і надірваний прапор, котрий майорить на вітрі. Пам`ятник встановлено на перетині вулиць Пилипа Орлика та Липської в урядовій частині Києві. Як пояснив один з авторів пам`ятника, народний художник України скульптор Анатолій Кущ, «немає волі без того, щоб її захищати». Пилип Орлик зображений у багатому вбранні XVIII століття, ліва рука спирається на тумбу з паперами і булавою, а в правій руці - перо. За словами Куща, одяг і атрибути історично ідентичні. На постаменті пам`ятника також встановлено родовий герб гетьмана. Культурна композиція виконана з бронзи і граніту. Вона розташована таким чином, що між пам`ятником та прапором є прохід, котрим починається сквер.

Пам`ятники Конституції Пилипа Орлика відкрили на честь її 300-річчя за кордоном. 9 квітня 2010 року в Бендерах (Молдова) пам’ятку спорудили у вигляді книги, де викарбували інформацію про історію написання знакового документа та його повну назву українською і латинською мовами. За ініціативою Посольства України в Швеції 29 червня 2011 року пам`ятний знак встановили в шведському місті Крістіанстад. Розмістили поруч з помешканням, де Орлик проживав у 1716-1719 рр., а на самому будинку відкрили меморіальну дошку. Авторами є українські скульптори О. Сидорук та Б. Крилов, а фінансово підтримали проект народний артист України Богдан Бенюк і меценат Іван Омелянюк.

«Значним кроком з нівеляції імперських ідеологічних впливів стало створення у 1994 році, після відновлення незалежності України, в музеї «Поле Полтавської битви» окремої зали про історію Української держави другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ століття. Як відомо, він був відкритий у сталінські часи – у 1950 році. Тож не дивно, що його колекція на той час поповнювалася артефактами, які зазвичай відображали російську імперську та радянську оцінки Полтавської баталії як «побєди руского оружия» і московського царя Петра І», - розповідає регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, - Значна частина картин у музеї та різноманітних артефактів тепер присвячена гетьманам Іванові Мазепі та Пилипу Орлику. Отже, тематико-експозиційний план музею поповнився українською складовою».

Пустовгар нагадав, що експозицію про ранньомодерну українську державу Гетьманщину суттєво також оновили й доповнили у період правління президента Віктора Ющенка та головування у Полтавській ОДА Валерія Асадчева. Зокрема, реконструювали експозицію у 2009 році, у рамках виконання Указу Віктора Ющенка «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладення україно-шведського союзу».

Також у 2005 році Головне управління інформаційної та внутрішньої політики Полтавської облдержадміністрації, яке тоді очолював Олег Пустовгар, опікувалося важливим видавничим проектом: за кошт облбюджету, за підтримки обласної ради видали книгу «Пилип Орлик». Її авторами є історик-музейник Олександр Янович та заступниця директора з наукової роботи музею «Поле Полтавської битви» Людмила Шендрик.

У рамках декомунізації у 2016 році з ініціативи членів Полтавської міської громадсько-наукової топонімічної комісії - депутата міськради Юліана Матвійчука, просвітянина Олега Пустовгара, професора Юрія Волошина та архівіста Тараса Пустовіта вулицю Паризької Комуни у центрі міста перейменували на честь Пилипа Орлика.


Північно-Східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті за матеріалами наукового інтернет-порталу «Ім’я Івана Мазепи» http://www.mazepa.name/history/mazepyntzi2-4.html , офіційної Фейсбук-сторінки музею «Поле Полтавської битви» https://www.facebook.com/Poltavabattlemuseum/posts/2833894833362326?__tn__=K-R , сайтів UAHistory http://uahistory.com/topics/events/14179 та інтернет-видання «Історична правда» https://www.istpravda.com.ua/short/2011/06/24/43779/.
Поделиться с новостью друзьями
Комментарии
От:
Проверка на человечность. Введите сегодняшнее число без ведущего нуля
Авторизация
Люди.StudClub
Имя:
Пароль:
Запомнить меня
Главная | Реклама на сайте | Контакты
Наши партнеры: