Новости ›› Полтава и область

350 років тому на полтавщині народився козацький літописець Самійло Величко

17.02.2020 10:44 | просмотров: 188
Самійло Величко народився 11 лютого 1670 року в с. Жуки Полтавської сотні, в козацькій родині. упродовж 80-х рр. хvіі ст. навчався у Києво-Могилянській академії.

З 1690 року Самійло Величко служив у домі генерального писаря Війська Запорозького Василя Кочубея. На початку 1705 року розпочалася служба у Генеральній військовій канцелярії, де обіймав посаду старшого канцеляриста. Крім роботи в канцелярії, брав також участь у воєнних походах, яких не бракувало в перші роки Великої Північної війни. Колекціонував і збирав книги і важливі манускрипти. У наукових бібліотеках дослідники часто натрапляють на старовинні фоліанти, де стоїть напис: «Із книг Самійла Величка, канцеляриста». А ще виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана Івана Мазепи.

Ув’язнення після поразки Мазепи

Служба у Мазепи, як вважають окремі дослідники, і спричинила невдовзі арешт – у 1709 році. Чим же тоді ще пояснити тривале ув`язнення старшого канцеляриста після провалу задуму Мазепи в 1709 році? Нагадаємо, воєнно-політичний виступ гетьмана Івана Мазепи проти царя Петра I був спрямований на визволення України з-під ярма ворожої Московщини. Уряд московського царя Петра I протримав Самійла Величка у в’язниці понад 5 років. На волю вийшов лише в 1715 році, і то завдячуючи покровительству і заступництву сина свого колишнього патрона - Василя Васильовича Кочубея, котрий користувався милістю Петра І, оскільки доводився нащадком ворога Мазепи. Після звільнення проживав у маєтностях Кочубея – в Жуках і Диканьці, де переважно навчав дітей грамоті. Саме в Жуках Величко розпочав писати історичний твір, присвячений подіям середини ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Жорстоке знищення гетьманської столиці Батурина московськими військами Меншикова, наслідки Руїни, тобто зруйновані міста та села Правобережної України, де кістки людей лежали десятиліттями непохованими. Все це на власні очі бачив Самійло Величко, що і спонукало його на написання літопису. Він охоплює період від часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького до початку 18 століття.

Літопис Величка - вершина українського барокового літописання

Пишучи його, автор не лише дослідив документи Генеральної військової канцелярії, ознайомився з козацькими літописами, а й вивчив праці зарубіжних авторів: Александра Гваньїні, Михайла Кромера, Станіслава Окольського, Самуїла Твардовського та ін. Автор також цитує «Синопсис», твори Іоаникія Галятовського, Дмитра Туптала, Симеона Полоцького, Варлама Ясинського, Лазаря Барановича.
Перший том охоплює події з 1648 до 1659 рр. і має назву «Сказання про війну козацьку з поляками…». Другий том, присвячений подіям 1660 – 1700 рр., називається «Повість літописна о малоросійських і іних повідєніях». Згодом при публікації твору обидві частини були об’єднані під назвою «Літопис Самійла Величка».
Дослідники досі дискутують про світоглядні позиції Самійла Величка. Можливо, істина посередині. Тарас Чухліб, доктор історичних наук розмірковує : «Чому він трошки там недолюблював Івана Брюховецького чи Івана Мазепу? Я для себе зробив такий висновок, бо Величко писав в умовах, коли творилася Російська імперія, коли заборонялося якщо не все, то частина українського, і Самійло Величко писав для своїх наступників, щоб колись прочитали нашу справедливу історію, але трохи завуальовуючи і трохи даючи такі негативні оцінки нашим гетьманам, але для того, щоб вони залишилися в нашій історії. Якби він про них писав лише позитивно, то очевидно літопис Величка до нас не дійшов би». Він тужив за часами, коли існувала сильна гетьманська влада, водночас літописець жив у часи, коли, принаймні, у частини козацької старшини формувався погляд на історію України в контексті зародження Російської імперії, вважає доктор історичних наук Віктор Брехуненко. Він стверджує: «Самійло Величко в цей час переживає внутрішню драму, внутрішній конфлікт між оцими двома ідентичностями. І видно чітко по літопису, що українська складова бере гору». Доктор історичних наук Юрій Мицик каже: «На Величку, можна сказати, завершується процес переходу літописання до історіографії в сучасному розумінні. І Величко є останнім літописцем, ну, не останнім, ну, принаймні - першим істориком. Якоюсь мірою він є предтечею Сковороди».

Літопис Величка є вершиною українського барокового літописання. Ні до нього, ані після ніхто не витворював таке складне, мозаїчне, взірцеве щодо дотримання літературного стилю бароко полотно з усіма належними йому компонентами. Це не звичайна хроніка, у якій просто фіксуються чи переказуються ті події. «Літопис» є воднораз і твором художнім, бо автор знаходить яскраві барви для своєї оповіді, збагачує її важливими деталями, у численних ліричних відступах висловлює своє ставлення до подій і людей. Останні роки життя провів у селі Жуки, там помер і похований.

Вшанування пам’яті

В Україні здійснено видання унікального твору, яким у далекому 18 столітті було розпочато ґрунтовний аналіз самосвідомості українського народу. Сучасною українською мовою його переклав письменник і культуролог Валерій Шевчук. Сам автор, який вже сліпим і у злиднях дописував твір свого життя, закликав: «Ласкавий читальнику, коли що здасться тобі в цій моїй праці непевне й неправильне, то може воно так і є …., але не знищуючи й моєї нікчемної праці, виправ мене даним тобі від Бога розумом».
Могила Самійла Величка до нашого часу не збереглася. Та в центрі села Жуки Тахтаулівської сільради Полтавського району, на ймовірному місці поховання у 1995 році встановлено пам’ятний знак (архітектори В. Вольвач, Б. Золотницький), який символізує останнє пристанище славного історика козаччини.
У період президентства Віктора Ющенка з ініціативи громадського діяча Володимира Зайцева при активному сприянні тодішнього голови Полтавської облдержадміністрації Валерія Асадчева тут відкрито першу чергу меморіального комплексу слави Українського козацтва. Невід’ємними частинами комплексу є курган пам’яті та каплиця Покрови Пресвятої Богородиці нашої помісної канонічної Православної церкви України (ПЦУ). Сам храм знищили у часи СРСР (30-ті роки минулого століття) російсько-комуністичні злочинці. Зберігся тільки дзвін, що нині зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї. Внаслідок копіткої роботи Полтавського центру охорони та досліджень пам’яток археології, очолюваного Олександром Супруненком (нині директором Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського) було віднайдено місце розташування Покровської церкви. У 2009 року тодішній президент Віктор Ющенко взяв участь у церемонії освячення відновленої каплиці.

У 1998 році студія «Укртелефільм» створила документальний фільм «Козацький літопис Самійла Величка» (сценарій: Г. Десятник , режиссер С. Дудка, оператор В.Борачек, звукорежиссер О.Романов)



Полтавська міська рада ще у 2003 році заснувала щорічну премію імені Самійла Величка. Головні її ідеї - прокладення моста духовного єднання поколінь, популяризація історико-культурної спадщини України, відкриття нових імен у змаганні за майбутнє української культури та її ролі у розбудові нашої держави. Премія присуджується за кращі здобутки, які утверджують ідею національної держави, духовні цінності українського народу та є вагомим внеском у національно-культурне відродження нації.

Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) згідно з Постановою Верховної Ради славний ювілей Самійла Величка відзначається на державному рівні. Незабаром , 2 березня у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відбудеться четверта наукова конференція «Село Жуки — батьківщина літописця Самійла Величка». На ній свої доповіді виголосять науковці, музейники, краєзнавці.Програму конференції оприлюднили тут https://drive.google.com/file/d/19YyXtHnGUBKYvRbm1GOGhVV8czXOi5av/view У травні Полтавська районна рада планує влаштувати козацький фестиваль з нагоди 350-річниці з народження видатного літописця.

А стартували урочистості з цієї нагоди 11 лютого на його батьківщині — в селі Жуки. Спочатку голова районної ради Михайло Кононенко, директор Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського Олександр Супруненко, регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, представники обласної та районної влади, громадськості, краєзнавці, мешканці Полтавського району, історики, активісти козацьких формувань, зокрема полтавського козацького коша полку ім. Миколи Міхновського поклали квіти до пам’ятного знака на честь автора знаменитого літопису. Також поруч із відновленою Покровською церквою ієромонах Іоан Луценко (ПЦУ) звершив панахиду пам’яті Самійла Величка.

За матеріалами інтернет-джерел підготовлено Північно-східним міжрегіональним відділом Українського інституту національної пам’яті

Поделиться с новостью друзьями
Комментарии
От:
Проверка на человечность. Введите сегодняшнее число без ведущего нуля
Авторизация
Люди.StudClub
Имя:
Пароль:
Запомнить меня
Главная | Реклама на сайте | Контакты
Наши партнеры: