Новости ›› Полтава и область

«В єдності-сила!»

20.01.2020 14:17 | просмотров: 3438
- таку назву має цьогорічна інформаційно-просвітницька кампанія Українського інституту національної пам’яті з нагоди державного свята-Дня Соборності. В рамках кампанії у соціальних мережах і ЗМІ оприлюднюються історико-краєзнавчі статті, цитати відомих особистостей, влаштовуються різноманітні заходи. У цьому матеріалі подаємо не лише статтю, яка дає розуміння значущості свята, але й вміщуємо спогади полтавців про знаменну подію.


Чому ця подія була знаковою для українського державотворення

Щороку 22 січня, у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, Україна відзначає День Соборності. Злука задекларувала об’єднання українських земель в одній державі та продемонструвала соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини.

Є низка значень терміну “соборність”. Найбільш вживані з них: об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Утім, історики завважують, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.

Для українського народу, позбавленого власної державності і розділеного між двома імперіями, ідея соборності була однією із ключових. Ще в середині ХІХ ст. перші українські політичні організації у Західній та Наддніпрянській Україні наголошували на єдності 15-мільйонного українського народу та нероздільності його земель. Наприкінці ХІХ ст. ідея соборності стала наріжним каменем в ідеологічних декларація більшості українських політичних партій і громадських організацій. Однак можливості для її втілення відкрила лише Перша світова війна. Розпад Російської та Австро-Угорської імперій сприяв появі нових держав.

У січні 1918-го незалежність оголосила Українська Народна Республіка, а в листопаді постала Західно-Українська Народна Республіка. Лідери останньої ініціювали об’єднання. Делегація від ЗУНР розпочала переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, а згодом продовжила їх з Директорією УНР. А 1 грудня 1918-го представники обох урядів у вагоні на станції Фастів підписали «передвступний договір». У ньому зобов’язалися найближчим часом довершити злуку УНР і ЗУНР «в одну державну одиницю».

22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві відбулося офіційне проголошення Акта Злуки. «Однині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня республіка», – йшлося в Універсалі Директорії УНР.

Наступного дня Всеукраїнський Трудовий Конгрес офіційно затвердив об’єднання західно - та східноукраїнських земель в одній державі.
ЗУНР змінила назву на Західна область УНР. Уряд УНР надавав фінансову допомогу Західній Україні на закупівлю продовольства, налагодження транспортної системи, військове будівництво і розвиток культури. Натомість УГА влітку 1919 року підтримала Армію УНР в боротьбі з «білими» та «червоними» росіянами, спільними зусиллями дісталися Києва.

Однак війна стала головною причиною, чому не вдалося реалізувати Акт Злуки. У лютому 1919 урядові установи УНР змушені були залишити Київ, який зайняли більшовики. Згодом більшу частину Західної області УНР окупували польські війська, Північну Буковину – румунські, Закарпаття відійшло Чехословаччині. Незважаючи на це, дата 22 січня 1919-го стала символом демократичного, цивілізованого збирання земель в одній суверенній державі. А ідея соборності – визначальною для наступних борців за незалежність України.
За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади українські свята були витіснені з суспільного простору. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності України.

Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. Незалежність і суверенність – запорука існування нації. Втрата незалежності у результаті більшовицької окупації у подальшому призвела до мільйонних втрат серед українців від Голодомору, репресій та війн.

Перше масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні в місті Хусті. Закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Для участі в ній до столиці Карпатської України з’їхались понад 30 тисяч осіб.

21 січня 1990 року в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – “Живий ланцюг” – як символ єдності східних і західних земель України. Вона була приурочена 71-ій річниці Акта Злуки. За неофіційними підрахунками, учасниками «Живого ланцюга» було від одного до трьох мільйонів людей. Узявшись за руки, вони створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Акція засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режимові. 30 років тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісна Україна – це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини.

Спогади і виступи полтавців про Акт Злуки між УНР і ЗУНР

«Громадяне! Тільки тоді ми будемо кричати “Слава!” вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я як Отаман всього війська Українського кажу вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народня Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогодняшнього свята. Я сам буду кричати з вами "Слава!", коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло Українське Республіканське Військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому одежою, харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите “Слава!”, не словом, а ділом».
Із виступу Симона Петлюри, члена Директорії УНР. Київ. 22 січня 1919 р.

Як голова Українського військового комітету Західного фронту Петлюра був делегований на перший Всеукраїнський військовий з’їзд, що відбувся у Києві 18-21 травня 1917 року. Тут його обирають головою Українського Генерального Військового Комітету, а після утворення першого уряду УНР – першим Генеральним секретарем військових справ.

У цей час Симон Петлюра всю енергію спрямовує на створення українських збройних сил. Наприкінці 1917-го, не погоджуючись з політикою голови Генерального Секретаріату Володимира Винниченка, виходить з уряду й виїжджає на Лівобережжя. Там організовує Гайдамацький Кіш Слобідської України, який у січні-лютому 1918-го відіграє вирішальну роль у боях за Київ і ліквідації більшовицького повстання на заводі «Арсенал». Петлюра безпосередньо керує взяттям заводу українськими військами.

Після гетьманського перевороту 28 квітня 1918 року Симон Петлюра став на чолі Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств. У липні 1918-го Петлюру було заарештовано, але за чотири місяці звільнено.
Переїхавши до Білої Церкви, де бере участь у протигетьманському повстанні, входить до складу Директорії УНР і очолює Армію УНР як її Головний Отаман. Після відходу Армії УНР з Києві та від’їзду Винниченка за кордон 11 лютого 1919 року Симон Петлюра стає головою Директорії.
У важких внутрішніх і зовнішніх умовах протягом 10 місяців він очолює збройну боротьбу Армії УНР (згодом – об’єднаних армій УНР і УГА) проти більшовиків і Денікіна. Опинившись в оточені ворожив сил у безвихідному становищі, зокрема після переходу з’єднань УГА до Денікіна, уряд УНР на чолі з Петлюрою виїжджає до Варшави шукати підтримки й союзників. Армія ж УНР за його наказом іде в перший Зимовий похід.


«От військові оркестри заграли «Ще не вмерла»! На дзвіниці Софії загув дзвін. Серед натовпу рух і чути голосне: «Слава!... Їдуть!... Їдуть!... То Директорія!..». Та от усе стихає, як на команду. Люде знімають шапки: по чотирьох кутах площі чотири диякони читають Акт Злуки усіх українських земель во єдине тіло. І сльози навертаються мені на очі…»
Зі спогадів Віктора Андрієвського «З минулого».

Віктор Андрієвський – громадсько-політичний діяч, публіцист, педагог.
1907-17 – гласний Полтавського губернського земства, 1913–16 – гласний Полтавської міської думи, член полтавської «Громади». 1917-го стає одним із засновників Української партії хліборобів-демократів (Лубни). Цього ж року знову обраний гласним Полтавської міської думи. Із кінця 1917 до квітня 1918-го – комісар освіти УНР у Полтавській губернії.

1920 року у складі Державної капели під керівництвом Олександра Кошиця виїжджає до Польщі, де у 1920–30-х роках працює директором української таборової гімназії у м. Каліш. Публікує спогади про перебування капели Кошиця на Закарпатті. Згодом живе у Чехословаччині та Німеччині.
У повоєнні роки займається публіцистичною діяльністю. Автор низки творів про події 1917-19 років в Україні (зокрема спогадів «З минулого») та проблеми національно-державного відродження України.

У рамках декомунізації, з ініціативи голови Полтавської міської «Просвіти», першого заступника Державного архіву Полтавської області Тараса Пустовіта та депутата міської ради Юліан Матвійчук у Полтаві з"явилася вулиця на честь Андрієвського.

За матеріалами офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті
Поделиться с новостью друзьями
Комментарии
От:
Проверка на человечность. Введите сегодняшнее число без ведущего нуля
Авторизация
Люди.StudClub
Имя:
Пароль:
Запомнить меня
Главная | Реклама на сайте | Контакты
Наши партнеры: