Новости ›› Полтава и область

Недитяча сила емоцій «Потапових» дітей, або Як маленькі діточки запалюють свої власні зірочки

17.06.2015 11:00 | просмотров: 2038

Ділюся емоціями. Друзі, не думала, що визнаю свою неправоту, але сталося дещо, що змусило ламати власні стереотипи. До чого це я.

Справа у тому, що дуже скептично ставилася до проекту «Голос. Діти». Хтось кине в мене «словесний» камінь, хтось сперечатиметься, але нині буду агітувати прийти і подивитися концерти шоу «Потап. Діти». Чому, зараз поясню.

По-перше. Люди, я була переконана, що такі проекти «ламають» дітей. Ну уявіть собі, 8-річного хлопчика показують по телевізору, співає він гарно, але суддям «чогось» не вистачило. Чи рівний виступ, чи дуже все правильно. А повертатися потрібно у рідне місто чи село, йти до школи, де не завжди привітні однолітки можуть як підтримати, сказавши: «Тримайся друг! Ти все одно краще за нас усіх у класі співаєш», а деякі відверто будуть глузувати.

По-друге. Не розуміла батьків, які, засліплені власним переконанням, що їхня дитина талановита, ведуть їх на кастинги, вірять у неодмінну перемогу, щоб похизуватися перед знайомими.

По-третє. Трішечки знаючи, як робляться подібні шоу, відверто сумнівалася в його об’єктивності. Та все ж залишалася хоч якась віра у порядних людей, що не будуть спекулювати на дітях.

Таких «по-четверте, по-десяте» могло бути до нескінченності. Різні думки роїлися у моїй голові настільки, що не розділяла захоплення мільйонів людей, які щонеділі спостерігали за виступами дітей на батлах та прямих ефірах. Але все ж цікавість перемагала і дивилася деякі виступи вже в Інтернеті. Цікавість взяла гору і тоді, коли побачила афішу концерту «Потап. Діти» у Полтаві. Переміг професійний інтерес, і я таки пішла подивитися на цих маленьких співаків «наживо».

Коли на сцену вийшла перша учасниця концерту (до програми взяли лише півфіналістів та фіналістів із усіх команд, а не лише тих, у кого був тренером Потап), почала докоряти собі за всі свої попередні негативні думки про це шоу. Хороші мої, багатьом може не подобатися Потап як співак, шоумен чи продюсер, але повірте, лише за те, що він допоміг цим діточкам знову вийти на велику сцену, показати їх своїм одноліткам, їхнім бабусям, матусям, дідусям і татам, Потап вартий поваги. А ви б бачили, як він спілкувався на сцені з кожним із них!

Підбадьорював, розповідав цікаві історії з життя на проекті та поза ним. Сценарій!, скажуть скептики. Та ні - заперечую я вам! Діти - як детектор, вони тонко відчувають фальш. А фальші у стосунках цих виконавців немає аж ніяк.

Це був невеликий відступ… Бо наговорити своїх думок замало, хочеться говорити про кожну талановиту дитину, вже Співака з великою літери. І не важливо, що деяких із них навіть на сцені погано було видно через невеликий росточок. Їх голос лунав з такою силою, що весь концерт хотілося стоячи аплодувати і вигукувати «Браво!» після кожного виступу.

Ганна Комякова! Слухайте, з такою легкістю, з такою насолодою співати «Smile» - це диво. Диво і спів української пісні у дуеті з Катериною Манузіною, яка потім «завела» усіх своєю «Гармонню». До речі, окрім сольних виступів, виконавці підготували несподівані дуети, що переконувало, наскільки ці маленькі зірочки професійні та талановиті.

Драйвова Поліна Рижак не залишила нікого байдужим настільки, що маленькі прихильники цієї співачки вскакували з місць і підтанцьовували. А ось лірикою підкорювала серця полтавців Катерина Качановська.

Не менш самобутніми і оригінальними були хлопці. Скромні у житті, але розкуті і по-особливому чарівні Микола Трондін та Марк Коваленко.

Зачарував і підкорив серця полтавок чуттєвий Михайло Цар. Його «Два кольори» та «Весна» (Олега Скрипки) в оригінальній обробці зробили свою справу і «зірвали» бурхливі овації. Не можу обійти увагою і не згадати добрим словом прекрасного виконавця Івана Лісового. У його виконанні «Балада про матір» просто пробирала до глибини свідомості, викликала щирі почуття і бажання подзвонити мамі. Настільки щиро і динамічно звучав його голос, що неможливо було порушити цю ідилію бажанням зааплодувати.

Після такої чоловічої музики хотілося б сказати про тендітну дівчину з нереальною силою голосу – Анастасію Багінську. Це маленька сором’язлива квіточка, яка нагадує сонечко, але ще й з міцною життєвою силою. Досі мало віриться, що ця зірочка витримала випробування, вийшла у фінал і стала срібним призером «Голосу». Але віриться, що могла стати й переможцем, адже вона на це заслуговує. Це неодмінно підтвердив і виступ Насті. «Посміхнися мені» та «Мало» звучали у її виконанні - і тут вже просто хотілося посміхатися і будь-яких слів замало, щоб описати всі емоції від високих нот, так легко виспіваних цією виконавицею. На завершення до її портрету як співачки додалося виконання з Ігорем Лісовським та Потапом «Чумачечої весни». І після всього цього є виправданими плакати з іменем Насті, які приготували її полтавські шанувальники.

Виступив цього вечора на сцені і нестримний, харизматичний хлопець із Білорусії Руслан Асланов, який заспівав пісню Queen «Mama» з таким роковим драйвом, що градус емоційної напруги у залі зашкалював. А новим витком фінального градусу концерту став спів спеціальної гості концерту – фіналістки «дорослого Голосу» Тетяни Решетняк. Вона й поставила «крайню» крапку концерту у Полтаві, заспівавши з усім залом пісню про рідний край.

Ще дуже багатьма словами можна закидати вашу свідомість, але повірте, не мене треба читати, а чути цих талановитих дітей, ці унікальні голоси! Коли ці, здавалося б, ще недосвідчені виконавці виходять на сцену, від них віє такою щирістю, таким запалом, що здається, нам дорослим треба тільки повчитися у них з якою любов’ю треба ставитися до всього, що ти робиш. Для них це казка, яка розпочалася на «Голосі» і продовжується на шоу «Потап. Діти». Вражає, коли бачиш як у них горять очі, як вони віддаються музиці, як природно з них «ллються» потоком емоції. Цю щирість ні з чим не порівняти. Її відчуваєш кожною клітиною, кожною часточкою свого серця.

Майже на кожній пісні на очі набігали сльози, але сльози радості, що поруч сидять батьки цих дітей – вони ними пишаються. Сидять однолітки цих маленьких зірочок і вірять, що колись і з ними може статися така казка. Сидять дорослі і відкривають свої серця для правдивих емоції, «скидають» із себе буденність. Дві години «живого» концерту, «живого» обміну позитивом не могли залишитися безплідними. Тому, оце пишу все це. Це не моє самовираження, це, як я вже наголошувала на початку, це агітка. Я агітую за «живе» мистецтво, що здатне ламати стереотипи, здатне «витягти» тебе з рамок свідомості і навчити відчувати серцем…